Як цивільним правильно спілкуватись з тими, то пережив досвід катування в полоні

Як говорити з людиною, яка пережила полон і катування: пояснює служба супроводу 12-ої бригади «Азов»

Полон — це не лише досвід ув’язнення.

Це глибока травма, яка залишає слід у всіх вимірах людського життя: фізичному, психічному, соціальному. У нашій службі супроводу ми не просто допомагаємо звільненим адаптуватись. Ми щодня будуємо простір, у якому полонені цю адаптацію взагалі можуть почати. І для цього недостатньо просто бути уважним. Потрібно мати знання, витримку і правильну позицію.

У цій статті ми пояснюємо, чому досвід полону змінює людину назавжди, і що з цього випливає для тих, хто поруч — психологів, медиків, соціальних працівників, командирів, волонтерів і рідних.

Полон і тортури: що ми маємо на увазі?

Коли ми говоримо «досвід полону», ми не маємо на увазі лише юридичний факт або місце перебування. Ми говоримо про досвід тотального контролю над тілом, часом і волею людини. А тортури —це не лише фізичне насильство, а й систематична практика підкорення особистості.

Тебе кожен день, по два рази на день, б'ють, ще й допити ведуться. - друг Расті в інтерв'ю для Характер.Media.

Відповідно до статті 1 Конвенції ООН проти тортур, катуванням вважається будь-яка дія, яка завдає людині сильного фізичного або морального болю з метою отримання інформації, покарання, залякування або дискримінації, коли це здійснюється державними службовцями або з їх відома.

Полон і катування часто йдуть разом. Але навіть у тих випадках, коли фізичного насильства не було, досвід ізоляції, безпорадності, загрози та очікування небезпеки може мати такі самі наслідки для психіки.

Що відбувається з людиною після полону?

«Ти думаєш "Що? Що? Що з тобою не так?!» - друг «Пако» про відчуття після повернення з полону.

Пережитий досвід — це не просто частина біографії. Він змінює фундаментальні механізми сприйняття себе й світу. Одне з перших, що втрачається в полоні, — це базова довіра до людей та до реальності. Зникає впевненість, що світ загалом  безпечний. Це робить звичайну комунікацію  ризикованою. Кожна фраза може бути сприйнята як загроза. Кожна людина — як потенційний нападник.

У тих, хто провів у полоні довгий час, може бути порушене сприйняття часу і простору. День і ніч зливаються. Хронологія подій стирається. Це позначається на пам’яті, відчутті «тут і тепер», сприйнятті реальності.

Окрема проблема — повне руйнування особистих, психологічних та тілесних кордонів. Катування — це не просто біль. Це заперечення самої можливості мати «своє». Своє тіло, свій час, свій простір, свій голос. Людина, яка вийшла з полону, може довго не витримувати дотиків, гучних голосів, швидких рухів, зміни теми чи тону в розмові.

Ще один наслідок — тотальне відчуття вразливості й незахищеності. Те, що для інших — звичне середовище, для звільненого з полону — суцільна зона ризику. Це проявляється в поведінці: надмірна обережність, недовіра до авторитетів, жорсткий контроль меж, сильна реакція на спроби впливу.

Як це проявляється в реальному житті?

Звільнені можуть уникати розмов і запитань, відмовлятись брати участь у спільних активностях, мовчати або, навпаки, говорити багато, але поверхнево. Вони можуть проявляти високий рівень недовіри, підозрілість або навіть параноїдальні реакції — це не свідчення їхнього характеру, а природна реакція психіки, що пройшла через системне насильство.

Деякі можуть мати травматичну амнезію: не пам’ятати частини подій або цілеспрямовано їх витісняти. Інші — навпаки — постійно повертатись у пам’яті до одного епізоду. Це нормально. І одне, і інше — це частина психічного захисту.

Варто розуміти: будь-яка людина, яка має владу чи силу (навіть психолог, лікар або керівник), може несвідомо викликати асоціацію з катом. Це створює особливу складність для комунікації — і накладає додаткову відповідальність.

Чому в роботі з людьми, що пережили тортури, недостатньо просто бути «людяним»?

Співчуття — це не лише емоція. Це навичка, яку потрібно тренувати. Інакше ви або почнете уникати болю людини, або «завалитесь» у неї своїм співстражданням.

Фахівець повинен володіти професійною витримкою: бути поряд із болем, але не зливатися з ним. Бути уважним — але не цікавитись особисто. Давати опору — але не перетворюватись на рятівника.

Це неможливо без усвідомлення своїх власних цінностей, упереджень і слабкостей. І без підтримки: колег, супервізій, особистої терапії. Людина, яка працює із постраждалими від катувань, також потребує захисту — від вигорання, від втоми співчуття, від емоційної глухоти.

Як правильно говорити з людиною, яка пережила полон?

  1. Чесно. Якщо не можете гарантувати результат — не обіцяйте. Якщо не знаєте відповіді — скажіть про це. Якщо не маєте подібного досвіду — не робіть вигляд, ніби розумієте.
  2. Передбачувано. Не змінюйте раптово домовленості. Пояснюйте, чому ставите те чи інше запитання. Озвучте рамки зустрічі: скільки триватиме, яка її мета, що буде далі.
  3. З повагою до кордонів. Не доторкайтесь без дозволу. Не чіпайте особистих речей. Не заповнюйте тишу «для зручності». Дозвольте людині бути такою, якою вона є — без «виправлень».
  4. З опорою на силу, а не на жалість. Людина, яка пережила полон, не є лише жертвою. Вона — той, хто вижив. Це означає, що в неї вже є ресурси. Наша задача — не «відновити» її, а створити умови, в яких ці ресурси знову стануть доступними.

Чого робити категорично не можна?

  • не торкайтесь до людини без її згоди;
  • не обіцяйте того, чого не можете виконати;
  • не применшуйте її досвід («Ти сильний, ти впораєшся» — не працює);
  • не героїзуйте. Роль героя може бути надто важкою і неприйнятною;
  • не вживайте слово «полонений». Краще: звільнений, пережив полон, має досвід полону;
  • не втрачайте фокус: ви — не друг, не священник, не рятівник. Ви — професіонал, який поруч.

Полонені українці, які повернулись з полону, повертаються не в «мирне життя». Вони повертаються в реальність.

У тебе всередині пустота максимальна. Ти виходиш, але ти розумієш, що ти залишився там. І я не знаю чи пройде це відчуття. Але я з ними ще там.- Южний про свої відчуття після повернення з полону.

Цей досвід часто незрозумілий іншим, а сама людина — змінена назавжди. І те, як ми будемо говорити з нею, працювати поруч із нею, організовувати для неї простір — вирішує, чи стане це повернення початком нового життя, чи продовженням полону.

Докладніше про психологічну підтримку читайте в нашій статті.

Поділитися в соціальних мережах
Популярні статті
Патронатна служба Азову: від формування концепції до формування візії
3 простих поради, як спілкуватися з ветеранами
10 можливостей для азовців
Петиція про донорство крові набрала необхідну кількість голосів
Партнерська мережа стоматологічних клінік для реабілітації звільненних з полону бійців
ДІЗНАТИСЬ БІЛЬШЕ

FAQ

Що таке Служба Супроводу Азову?

АЗОВ.Супровід — громадська організація та частина Медичної служби 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
Основна задача служби — забезпечення безперервного супроводу та всебічної підтримки військовослужбовців бригади після поранення або повернення з полону, з фокусом на їхнє довгострокове відновлення, збереження функціональності та повернення до активного життя.

«Азов» став першою бригадою, яка подала зміни до організаційно-штатної структури. Принциповою задачею було логічно розмістити Службу супроводу в штаті підрозділу, тому АЗОВ.Супровід є частиною Медичної служби «Азову». Завдяки цьому ми можемо забезпечити безперервність роботи з військовослужбовцем на всьому шляху лікування, реабілітації, відновлення та подальшої реінтеграції. Такий підхід формує єдину систему супроводу, у центрі якої знаходиться не лише лікування травми, а й збереження людського потенціалу, професійного досвіду та ролі військовослужбовця в суспільстві.

Азов Супровід - це Патронатна Служба Азову?

На відміну від патронатної служби, Служба супроводу 12-ї бригади «Азов» охоплює значно ширший спектр напрямів у роботі з діючими, пораненими та звільненими з полону азовцями. Бійці не потребують «патронажу», вони мають навчитись самостійно жити з новим досвідом. А задача Служби супроводу – допомогти бійцю зосередитись на відновленні , а команда АЗОВ.Супровід допоможе закрити всі інші питання та забезпечить підтримку.
Саме тому коректно вважати підрозділ службою супроводу, а не патронатною службою.

Чим займається Азов Супровід?

Основна задача Служби супроводу — безперервний супровід та всебічна підтримка військовослужбовців бригади, які отримали поранення або повернулися з полону. АЗОВ.Супровід забезпечує координацію лікування та реабілітації, підтримку фізичного і психічного здоров’я військовослужбовців, медичний супровід звільнених з полону бійців, а також допомогу ветеранам бригади у процесі адаптації, ресоціалізації та професійної реінтеграції.

АЗОВ.Супровід є унікальною системою, яка забезпечує повний цикл підтримки військовослужбовця — від моменту поранення або повернення з полону до відновлення функціональності, повернення до активного життя та інтеграції в суспільство. Робота служби поєднує медичний, психологічний, соціальний та реінтеграційний напрямки в єдину систему супроводу, орієнтовану не лише на лікування наслідків травми, а й на довгострокове збереження людського потенціалу, професійного досвіду та якості життя військовослужбовця.

У центрі цього підходу АЗОВ.Супровід знаходиться розуміння того, що поранений або звільнений з полону військовослужбовець потребує не фрагментарної допомоги, а безперервного комплексного відновлення, де кожен етап — лікування, реабілітація, психологічна підтримка, навчання чи адаптація — є частиною єдиного процесу повернення людини до повноцінного функціонування та участі в житті суспільства.

Коли і чому було створено АЗОВ.Супровід?

Служба АЗОВ.Супровід розпочала свою діяльність 14 вересня 2024 року, як відповідь на виклик, який постає перед будь-якою армією під час тривалої війни: як зберегти свій найцінніший капітал — людей.

Основним стимулом до створення стала постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2024 р. № 948:
«Деякі питання впровадження діяльності служб супроводу військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, поліцейських та членів їх сімей».
АЗОВ.Супровід стала першою й однією з найбільш системно розвинених подібних служб у Національній гвардії України.

Свій шлях служба розпочала з підтримки військовослужбовців «Азову», звільнених з російського полону 24 серпня 2024 року. З того часу ми безперервно розвиваємо систему супроводу, розширюючи напрями допомоги та партнерську мережу, щоб забезпечити військовослужбовцям підтримку на всіх етапах відновлення — від лікування та реабілітації до повернення до активного життя.

За кілька місяців після створення служби була заснована громадська організація «Азов Супровід», покликана розвивати партнерства та залучати додаткові можливості для довгострокового відновлення військовослужбовців і звільнених з полону.

Ми віримо, що людина — не ресурс, а найцінніший капітал держави. Відновлення військовослужбовця — не лише питання турботи про окрему людину. Це питання збереження сили підрозділу, стійкості суспільства та майбутнього України.

Хто може звернутись до Служби супроводу 12-ї бригади «Азов»?

1. Поранені та звільненні з полону військовослужбовці 12-ї бригади «Азов».
Військовослужбовцям бригади гарантована підтримка на всіх етапах лікування, реабілітації та відновлення. Служба супроводу допомагає з координацією медичної допомоги, реабілітації, протезування, психологічної підтримки, навчання та профорієнтації. Ми робимо все можливе, щоб процес відновлення був максимально ефективним, системним та людяним.
‍
2. Діючі військовослужбовці 12-ї бригади «Азов».
Діючі військовослужбовці можуть звернутися до Служби супроводу за допомогою у лікуванні соматичних захворювань, психологічною та психіатричною підтримкою, супроводом під час реабілітації, а також за підтримкою у сфері навчання, дозвілля та професійного розвитку. Ми прагнемо забезпечити військовослужбовцям доступ до якісної допомоги та підтримки як під час служби, так і в процесі відновлення.
‍
3. Ветерани 12-ї бригади «Азов».
Ми співпрацюємо з навчальними програмами та партнерськими організаціями для підтримки ветеранів у процесі адаптації до цивільного життя. Пропонуємо допомогу у навчанні, перекваліфікації, працевлаштуванні, психологічній підтримці та залученні до адаптивного спорту. Особливу увагу приділяємо соціалізації та інтеграції ветеранів в активне громадянське середовище.
‍
4. Родини військовослужбовців 12-ї бригади «Азов».
Жінки, діти та батьки військовослужбовців можуть звернутися за психологічною підтримкою, допомогою у навчанні та участю в групах підтримки. Ми розуміємо, наскільки складним може бути очікування та життя в умовах війни, тому прагнемо зробити цей шлях менш ізольованим і більш підтримуючим.

Комплексна підтримка військовослужбовців 12-ї бригади «Азов», на шляху від отримання поранення або звільнення з полону до повернення в активне життя.