Це інструмент, який працює одночасно на кількох рівнях: інформаційному, суспільному та людському.
Присутність людей на таких подіях формує постійний тиск, створює увагу та підтримує тих, хто живе в умовах невідомості.
Коли сотні людей виходять на акцію щотижня, це формує інформаційний привід. Медіа, міжнародні організації та політики реагують на ці сигнали. Акції тримають тему полону у публічному полі та не дозволяють її замовчати.
Для рідних та близьких військовополонених регулярні акції — це знак того, що вони не залишилися наодинці з власним болем і очікуванням. Присутність людей поруч із фото їхніх близьких — це конкретна емоційна опора та людська солідарність.
Після повернення кожен звільнений боєць повинен бачити, що про нього говорили, його імені не давали зникнути. У російських тюрмах часто намагаються переконати військових, що про них “забули”. Регулярні акції, фото та публікації руйнують цю тезу й пробивають інформаційну стіну.
Важливо зберігати присутність не лише на площах. Це також підтримка родин, коректна комунікація про полон та постійне нагадування про конкретні імена. Пам’ять і присутність — це теж дія.
