Герої цього проєкту вижили в «бараці 200». Вони розповідають, що памʼятають при вибух, як втратили своїх побратимів та друзів, продовжують реабілітацію після місяців у полоні.
Пам'ятаю вибух, спалах, мене здуває з ліжка, падаю з другого яруса, втрачаю свідомість. Потім приходжу до тями, відчуваю, що температура в бараці така нормальна вже, треба вибиратися. Стаю на ноги, починаю виходити, розумію, що стан такий, ніби земля з-під ніг йде. Йшов ніби як на кораблі при штормі. Намагався вийти з бараку, ще раз впав, втратив свідомість. Пройшовся по груді металу, бетону, де колись ліжка стояли. Потім ще поза бараком раз втрачав свідомість.
Отримав масивну кровотечу з руки, перебитий променевий нерв лівої руки, поранення правого стегна, наскрізне поранення спини біля попереку, пробита легеня, численні опіки, скловата та маленькі уламки у шиї біля сонної артерії.
Із загиблих побратимів згадую “Граніта”, “Радія”, “Башню”, “Шуберта”, “Ковбоя”, “Космоса”, “Фірста”».
На світлині уламок – один з найбільших, який дістали з лівої руки, він же пошкодив мені нерв. Знаковий він тим, що це доказ про страту і про те, що мене не вбило та змогло загартувати, не дивлячись на моє каліцтво. Він же доказ того, що це були не HIMARS.
Фото: Костянтин та Влада Ліберови.
Пам’ятаю два вибухи в самому бараці. Коли був вже вибух, коли ми вибігли на вулицю, я витягував хлопців. Коли дотягнув, я десь п’ятьом людям допоміг. Дуже добре запамʼятав фразу від старших в ДІЗО: “Ну што, класно вас, пацани, вагнєра вʼє*алі”.
Отримав осколково-вогнепальні поранення передпліччя, ноги, втрата зору і слуху на праву сторону.
Згадую із загиблих хлопців, які воювали під моїм командуванням – “Моря”, “Джонс”, “Схід”, “Кадет”. Класні пацани, класні вояки, рубалися до останнього в піхоті, застала їх така участь як страта. Памʼятаю “Смока” з артилерії, дуже класний хлопець був. “Космос” з медиків взагалі світла людина. “Фірст” завжди був на позитиві у мене в підрозділі, перевівся в інженерно-саперну роту, взагалі топовий сапер.
Одне-єдине сильне поранення, яке було за Маріупольську кампанію та полон, отримав саме під час теракту. Це осколкове поранення, яке зараз мені не дає повноцінно нормально жити. У мене мільйон уламків у ногах, які не дають мені ходити. Тому пересуваюсь за допомогою палиці. Лікарі сказали, що це на все життя. Нічого змінити неможливо. Тому палиця для мене – символ нагадування страти військовополонених у полоні.
Фото: Костянтин та Влада Ліберови.
Пам'ятаю вибух, далі хаос. Я взагалі був у важкому стані. Мені хлопці допомагали ті, кому пощастило отримати незначні ушкодження. Я тримався, щоб доїхати до лікарні, в голові підбадьорював себе. Пам’ятаю потім операційний стіл у Донецьку. Як я прокидаюся, бачу свої пошкодження, ампутацію ноги, і розумію, що хочу жити це життя. Не хочу в розпачі бути. Хочу брати активну участь в змаганнях, хочу жити і щось робити корисне. Це були перші думки після реанімації, після того, як мене прооперували.
Отримав ампутацію ноги внаслідок поранення, осколкові по всьому тілу, втратив око, важка контузія.
Із побратимів згадую “Браяна”, “Ехо”, “Американця”, “Сенсея”, “Августа”, “Радія”, “Ковбоя”, “Кіпіша”».
Молитва особлива, бо в полоні з хлопцями читали її потайки кожного ранку, за що інколи й отримували на перевірках.
Фото: Костянтин та Влада Ліберови.
Пам'ятаю вибух. Посипались іскри, одразу загорання, паніка, хаос. Ну і потім вже наслідки: пожежа, згорівші люди. Паніка. Адміністрація ніяким чином не сприяла. Навпаки позакривали всі виходи та заблокували нас на цій промзоні. Ніякої першої допомоги ніхто не надавав.
Я отримав осколкові поранення коліна, втратив частину пʼятки.
Згадую “Осипа”, “Карася”, “Броню”, “Електрика”, “Васильовича”, “Кіпіша”, “Батю”, “Кучерявого”, “Ковбоя”, “Білотура” – це з ким я безпосередньо перетинався по службі. Та, звісно, всіх інших, оскільки був знайомий майже з усіма хлопцями.
Шеврон – це не тільки елемент форми та знак розрізнення підрозділу, це ще й символ стійкості та незламності людей, навіть коли виживання в тих умовах здавалося неможливим.
Фото: Костянтин та Влада Ліберови.
