Вона — кейс-менеджерка АЗОВ.Супровід, яка проходить разом із пораненими шлях лікування та реабілітації.
У роботі кейс менеджера за кожним організаційним питанням стоїть найважливіше — життя і відновлення наших бійців.
До АЗОВ.Супровід подруга «Іскра» долучилася у вересні 2024 року.
За фахом вона реабілітолог, а волонтерством займається ще з 2008 року. Після початку повномасштабної війни викладала домедичну допомогу, зокрема Stop the Bleed.
Під час одного з таких заходів дізналася про створення Служби супроводу й зрозуміла: «Настав мій час служити».
Позивний теж з’явився не випадково. Волонтери та військові часто називали її Вогником, Іскринкою чи Запальничкою — за те, що вона завжди могла підняти настрій, підтримати і повернути жагу до життя.
Тому, коли настав час обирати позивний, довго думати не довелося – Іскра.
Від моменту поранення подруга «Іскра» проходить разом із бійцем шлях лікування та реабілітації.
Комунікація з лікарями, родиною та частиною, організація обстежень, пошук необхідних ліків чи переведення в інший медичний заклад — усе це складно й виснажливо для людини, яка щойно отримала поранення.
Серед усього цього має бути хтось, хто знає, що відбувається зараз і що потрібно робити далі. Для наших бійців такою людиною стає кейс-менеджер:
Фактично я “клей” між бійцем, лікарями, родиною та частиною». Бо часто всі вони знаходяться в різних містах, мають різну інформацію і різні питання. А кейс-менеджер – людина, яка постійно залишається на зв’язку і допомагає зібрати все це докупи.
Типового дня в Іскри немає. Сьогодні — одна лікарня. Завтра — три чи чотири.
Кейс-менеджер завжди має бути на зв’язку: дзвінки лікарям, бійцям, рідним. А план на день може змінитися просто під час однієї розмови, бо з’являється нове питання, яке потрібно вирішити вже зараз.
Лікування не відбувається за графіком. І коли бійцю потрібна допомога, треба просто шукати варіанти, як її організувати.
Найбільше в роботі подругу «Іскру» тішить будь-яке покращення стану бійця.
Перша посмішка після реанімації. Перші кроки після тривалого лікування. Перша зустріч із рідними.
Моменти, яких іноді доводиться чекати тижнями або місяцями, але заради яких хочеться працювати далі.
А найважче в цій роботі - почути від лікаря: «Ми робимо все можливе, але ви маєте бути готові».
Найважче - це відчуття безпорадності, коли ти не можеш нічого змінити. Людське життя - найбільша цінність, яку дуже легко втратити.
У подруги «Іскри» та бійців з ампутаціями нижніх кінцівок з’явилася своя традиція — вальс.
Ще під час реабілітації вона обіцяє, що коли боєць стане на протез й повернеться до активнішого життя - вони обов’язково станцюють.
І свою обіцянку вона стримує.
