Немає "правильного" чи легкого способу пережити це, але є кроки, які можуть допомогти вам пройти крізь цей біль.
Прийміть біль: Не намагайтеся "бути сильним" або придушувати свої емоції. Біль, злість, провина, оніміння, сльози — все це нормальні реакції на ненормальну ситуацію. Дозвольте собі відчувати те, що ви відчуваєте.
Скорбота не має часових рамок: Процес скорботи може тривати довго і проходити хвилями. Не існує встановленого графіку.
Спілкування з тими, хто розуміє: Це найважливіше. Знайдіть ветеранів чи військових психологів, які мають схожий досвід. Вони можуть не мати чарівного рішення, але їхнє розуміння вашого унікального зв'язку є безцінним.
Групи підтримки: Пошукайте групи підтримки для ветеранів. Розмова з людьми, які пережили подібне, може полегшити почуття ізоляції.
Сім'я та друзі: Якщо ви можете, спробуйте пояснити свої почуття близьким. Їм може бути важко зрозуміти, але їхня любов і присутність можуть бути опорою.
Це дуже поширене і виснажливе почуття.
Раціоналізуйте: Згадайте обставини. Жоден ваш вчинок чи бездіяльність не був причиною їхньої загибелі. Війна і ворог — ось причина.
Вижили, щоб жити: Пам'ятайте, що ваші побратими хотіли б, щоб ви жили далі, а не карали себе. Ваше життя — це частина їхньої спадщини.
Вшануйте їхнє життя: Зосередьтеся на тому, ким вони були, а не на тому, як вони померли. Розповідайте історії про них. Запишіть спогади.
Зробіть щось на їхню честь (наприклад, волонтерство чи благодійний збір).
Продовжуйте їхню справу: Можливо, ви можете продовжувати боротьбу чи волонтерство, керуючись їхніми ідеалами. Це може надати вашому болю певний сенс.
Психолог/Психотерапевт: Якщо біль не відпускає, заважає спати, нормально функціонувати, якщо є постійні флешбеки чи думки про самопокарання, негайно зверніться до фахівця. Найкраще — до травма-орієнтованого терапевта (наприклад, когнітивно-поведінкова терапія, EMDR).
Ви самі теж потребуєте часу і турботи для загоєння ран. Будьте до себе максимально лагідні та терплячі.
